Знімайте балаклави майданівські «щурики», квитків за кордон «немає» для «Лариски» Вадим Довгалюк-Касимов Ви ніколи не замислювалися, чому через два роки після «євромайдан» багато українських неонацисти досі ховають обличчя під Балаклавою ? Вони ж перемогли. Їх ставленики при владі. Україна активно «реформується» і семимильними кроками «мчить» в лоно ЄС. Чому ж багато «герої України» не знімають свої маски революції? Все дуже просто: ці - справжні переворотчікі України, ті, хто без зайвих емоцій можуть принижувати, мучити і вбивати інакомислячих, нав'язуючи російськомовним українцям «національну ідею». Вони вважають себе далеко не наївними простак-романтиками, що попалися на вудку євро-пропаганди. Вони думають, що їм «відкрили майбутнє». Вони знають, що немає ніякої перемоги, і рано чи пізно за все скоєні злочини прийде відплата. Вони впевнені, що відповідати будуть не вони, а ті, хто зняв маски. Але багато хто з них помиляються, забувши поставити собі просте запитання: а навіщо вони потрібні будуть в таких кількостях своїм заморським господарям після поділу України? Знаючи, що переворот в Києві був організований американськими спецслужбами (а вони це знають напевно), давно пора зрозуміти, що після закінчення чергового кривавого витка історії ніхто не поселить таку кількість неонацистів в затишних квартирках Квебека: там цілком вистачає своїх інтелігентних «професорів» -русофобов .Так що їх можуть або відправити партизанити в карпатських і волинських лісах, або кинути на таран проти що не зрадили свою народність слов'ян, як це вже було в косовській Митровиці всього вісім років тому, коли проти протестуючих сербів був кинутий український спецназ контингенту ООН. За кордон же перебратися вдасться небагатьом. Швидше за все, більшу частину цих «знаек» заженуть в який-небудь подільський або волинський «котел». Останнє було б справедливіше по відношенню до історії. Тоді і польські прикордонники навряд чи будуть особливо церемониться з тікають неонацистами, котрі виступали під прапорами ненависних нормальним полякам ОУН і УПА. Основна мета всіх радикалів на Україні - зовсім не переселення за океан, як їм розповіли їх лідери- «казкарі». Їх місія - тільки зараз і виключно тут. Вона традиційна для українських націоналістів - слов'янський розкол і російський геноцид за основним бандерівським принципом «Хай хоч кровi по колiна, аби Вiльна Украiна» (думаю, переклад тут не потрібний). В даному випадку, російська геноцид в Новоросії та Малоросії. Все на окупованій київської хунтою Україні відбувається саме так, як вже колись було на території входила до складу Австро-Угорщини Галицької Русі в перші роки Першої світової війни. Після невеликого періоду москвофілів, русофобства і ігрищ в «українське народництво», австро-угорці в стислі терміни створили відразу три десятка концтаборів «тільки для росіян». Заганяли в ці концтабори людей тільки за те, що вони просто говорили по-російськи. Над російськими Галичини по-звірячому знущалися, відрізаючи їм губи, вуха, кінцівки. Їх вішали, розстрілювали, розпинали. Тільки за офіційними даними в подібних концтаборах було 120 тисяч убитих і покалічених, але деякі дослідники називають і більш страшні цифри до 1 мільйона «українізованих». Слід зазначити, що для подібної жорстокості у загарбників Галицької Русі були підстави. Більшість російських навіть під тортурами відмовилися визнавати своє ставлення до відмінної від російської ідентичності. Навіть маленькі дітки упертим твердили: «Ми - росіяни!». Зламати подібне «недорозуменій» можливо було лише тотальним геноцидом, що і було зроблено. У підсумку, за рахунок подібного нелюдського терору і втечі ще півмільйона росіян, кількість «українців» в Галичині в процентному співвідношенні за кілька років війни підскочило в рази. Після воєн і революції ні більшовики, ні радянські комуністи не побачили в українство загрози. Після Першої світової війни укроадепти навіть не понесли покарання, що, можливо, і надихає сучасних неонацистів. Але після Великої Вітчизняної Війни бандерівці були знищені в ході визволення України. Тільки одиниці з них схоронилися за кордоном. Решта ж згинули в завошивлених західноукраїнських «схронах» в ході 10-річної «партизанської боротьби», воюючи проти свого ж народу. Добрих по природі російських історія вчить повільно, але на цей раз навряд чи хтось буде церемонитися з українством неонацистами. Добрими бувають до пори до часу. І зараз - явно не той випадок. Це розуміють ті, хто до сих пір не знімає з себе балаклав. Вони вважають себе такими собі понад-розумними щурами серед зрадників русского мира, і, коли корабель «Україна» піде на дно, сподіваються першими втекти з нього. Вони вірять, що їм дадуть якийсь знак їх «чесноти», які, як вони вважають, «відкрили їм майбутнє». Так їм навіяли. Однак, вони не знають, що з тонучого корабля щура вже не біжать, а просто тонуть разом з усіма іншими, оскільки плавці з них, насправді, не дуже. Насправді, щури біжать з кораблів з невидимими візуально пробоїнами, ще в порту, перед відплиттям корабля. І основні «жирні пацюки» неонацистської України вже давно облаштували собі «норки» за кордоном. У всій верхівки київської хунти вже давно є по другому громадянства. Залишилося тільки сісти в охоронювану вірними нацгвардейцамі човен і відчалити. І своє завдання - почати російський геноцид на Україні - вони виконали. І масштаби геноциду ширяться з кожним днем руками «щурят». Горять православні храми, гинуть і переслідуються російські люди. Тюрми переповнені «сепаратистами». На Донбасі і в окупованих київської хунтою новоросійських містах від свавілля ВСУ і інших «хероів» гинуть прості люди. Російська мова витісняється з життя, як мова «окупантів». Про концтаборах для «недолюдей», «вати», «Сепар» вже говорять відкрито навіть українські депутати. Як колись одурманені «українством» київські студенти під Крутами, віддуватися за всі ці злочини типових українських «правителів» рано чи пізно, будуть все майданні «щурики-Лариски». Як ті, які зняли маски, так і ті, хто наївно не знімає їх до сих пір. Щасливих квитків на пароплав за Атлантику ніхто і не думав купувати цим зрадникам русского мира. А загубитися в натовпі не дадуть ті, хто давно вже зняв балаклави. Багато хто захоче «покаятися». Можливо, навіть «каятися» будуть наввипередки. І деяким навіть дадуть за це можливість до кінця життя проклинати в тюремній камері своїх «благодійників». Вадим ДОВГАЛЮК-Касимові капці, ополчення ДНР, м Донецьк

Снимайте балаклавы майдановские «Крыски», билетов за кордон «немає» для «Лариски»

Вы никогда не задумывались, почему спустя два года после «евромайдана» многие украинские неонацисты до сих пор прячут лица под балаклавами? Они же победили. Их ставленники при власти. Украина активно «реформируется» и семимильными шагами «мчит» в лоно ЕС. Почему же многие «герои Украины» не снимают свои маски революции?

Всё очень просто: эти – истинные переворотчики Украины, те, кто без лишних эмоций могут унижать, мучить и убивать инакомыслящих, навязывая русскоязычным украинцам «национальную идею». Они считают себя далеко не наивными простофилями-романтиками, попавшимися на удочку евро-пропаганды. Они думают, что им «приоткрыли будущее». Они знают, что нет никакой победы, и рано или поздно за все совершённые преступления придёт возмездие. Они уверенны, что отвечать будут не они, а те, кто снял маски. Но многие из них ошибаются, забыв задать себе простой вопрос: а зачем они нужны будут в таких количествах своим заморским хозяевам после раздела Украины?

Зная, что переворот в Киеве был организован американскими спецслужбами (а они это знают наверняка), давно пора понять, что после окончания очередного кровавого витка истории никто не поселит такое количество неонацистов в уютных квартирках Квебека: там вполне хватает своих интеллигентных «профессоров»-русофобов. Так что их могут или отправить партизанить в карпатских и волынских лесах, или бросить на таран против не предавших свою народность славян, как это уже было в косовской Митровице всего восемь лет назад, когда против протестующих сербов был брошен украинский спецназ контингента ООН.

За кордон же перебраться удастся немногим. Скорее всего, большую часть этих «знаек» загонят в какой-нибудь подольский или волынский «котёл». Последнее было бы справедливее по отношению к истории. Тогда и польские пограничники вряд ли будут особо церемонится с убегающими неонацистами, выступавшими под флагами ненавистных нормальным полякам ОУН и УПА.

Основная цель всех радикалов на Украине – вовсе не переселение за океан, как им рассказали их лидеры-«сказочники». Их миссия – только сейчас и исключительно здесь. Она традиционна для украинских националистов – славянский раскол и русский геноцид по основному бандеровскому принципу «Хай хоч кровi по колiна, аби вiльна Украiна» (думаю, перевод здесь не нужен). В данном случае, русский геноцид в Новороссии и Малороссии.

Все на оккупированной киевской хунтой Украине происходит именно так, как уже когда-то было на территории входившей в состав Австро-Венгрии Галицкой Руси в первые годы Первой мировой войны. После небольшого периода москвофилии, русофобства и игрищ в «украинское народничество», австро-венгры в сжатые сроки создали сразу три десятка концлагерей «только для русских». Загоняли в эти концлагеря людей только за то, что они просто говорили по-русски. Над русскими Галиции зверски издевались, отрезая им губы, уши, конечности. Их вешали, расстреливали, распинали. Только по официальным данным в подобных концлагерях было 120 тысяч убитых и покалеченных, но некоторые исследователи называют и более страшные цифры до 1 миллиона «украинизированных».

Следует отметить, что для подобной жестокости у захватчиков Галицкой Руси были основания. Большинство русских даже под пытками отказались признавать своё отношение к отличной от русской идентичности. Даже маленькие детки упёрто твердили: «Мы – русские!». Сломить подобное «недорозумение» возможно было только тотальным геноцидом, что и было сделано.

В итоге, за счёт подобного нечеловеческого террора и бегства ещё полумиллиона русских, количество «украинцев» в Галиции в процентном соотношении за несколько лет войны подскочило в разы.

После войн и революции ни большевики, ни советские коммунисты не усмотрели в украинстве угрозы. После Первой мировой войны укроадепты даже не понесли наказания, что, возможно, и воодушевляет современных неонацистов. Но после Великой Отечественной Войны бандеровцы были уничтожены в ходе освобождения Украины. Только единицы из них схоронились за кордоном. Остальные же сгинули в завшивленных западноукраинских «схронах» в ходе 10-летней «партизанской борьбы», воюя против своего же народа.

Добрых по природе русских история учит медленно, но на этот раз вряд ли кто-то будет церемониться с украинствующими неонацистами. Добрыми бывают до поры до времени. И сейчас – явно не тот случай.

Это понимают те, кто до сих пор не снимает с себя балаклав. Они мнят себя эдакими сверх-умными крысами среди предателей русского мира, и, когда корабль «Украина» пойдёт ко дну, надеются первыми убежать с него. Они верят, что им дадут некий знак их «добродетели», которые, как они считают, «приоткрыли им будущее». Так им внушили.

Однако, они не знают, что с тонущего корабля крысы уже не бегут, а просто тонут вместе со всеми остальными, поскольку пловцы из них, на самом деле, не ахти. На самом деле, крысы бегут из кораблей с невидимыми визуально пробоинами, ещё в порту, перед отплытием корабля. И основные «жирные крысы» неонацистской Украины уже давно обустроили себе «норки» за кордоном. У всей верхушки киевской хунты уже давно имеется по второму гражданству. Осталось только сесть в охраняемую верными нацгвардейцами лодку и отчалить. И свою задачу – начать русский геноцид на Украине – они выполнили. И масштабы геноцида ширятся с каждым днём руками «крысят». Горят православные храмы, гибнут и преследуются русские люди. Тюрьмы переполнены «сепаратистами». На Донбассе и в оккупированных киевской хунтой новороссийских городах от произвола ВСУ и прочих «хэроив» гибнут простые люди. Русский язык вытесняется из жизни, как язык «оккупантов». О концлагерях для «недолюдей», «ваты», «сепаров» уже говорят в открытую даже украинские депутаты.

Как когда-то одурманенные «украинством» киевские студенты под Крутами, отдуваться за все эти преступления типичных украинских «правытэлив» рано или поздно, будут все майданные «крыски-лариски». Как те, которые сняли маски, так и те, кто наивно не снимает их до сих пор. Счастливых билетиков на пароход за Атлантику никто и не думал покупать этим предателям русского мира. А затеряться в толпе не дадут те, кто давно уже снял балаклавы. Многие захотят «покаяться». Возможно, даже «каяться» будут наперегонки. И некоторым даже дадут за это возможность до конца жизни проклинать в тюремной камере своих «благодетелей».

Вадим ДОВГАЛЮК-КАСИМОВ,

ополчение ДНР,

г. Донецк